1. Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості розвитку дитини.

2. Не ображайте, не бийте, не принижуйте дитину. Пам’ятайте, навчання – це радість            ( негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.

3.Знайдіть час для бесіди з дитиною. Під час спілкування не реагуйте бурхливо, не засуджуйте, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень, думок. Намагайтеся контролювати режим дня дитини.

4.Пам’ятайте, що дитина – це ваше відображення ( грубість породжує грубість, крик – крик, а взаєморозуміння і доброзичливість – добро і злагоду в сім’ї ). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»

5. Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права ( на навчання, відпочинок тощо ) і певні обов’язки (вчитися, дотримуватись правил для учнів).

6. Якщо ви помітили, що у дитини «важкий» період, тоді підтримайте її.

7.Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти, згадати себе в її віці, допоможіть, якщо потрібно, лагідним добрим словом.

8.Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.

9. Ви дали дитині життя, тож допоможіть зорієнтуватися у бурхливому морі життєвих подій.

10. Приймайте та любіть дитину такою, якою вона є.

ЩО ВАРТО ЗНАТИ І РОБИТИ БАТЬКАМ, ЧИЇ ДІТИ СТАЛИ ЖЕРТВАМИ БУЛІНГУ?

* Відмовитись від двох крайнощів: стратегії «вирішити все і відразу» – коли батьки йдуть розбиратись з дітьми чи вчителями, і в процесі застосування образ чи фізичного насилля з жертв перетворюють у кривдників. Друга крайність – це ж діти, самі розберуться. Комплекс жертви формується на все життя і дитина може стати патологічною жертвою і у виші, і в робочих колективах.

* Вислухати дитину і заспокоїти її. Дитина має зрозуміти, що проблема вирішиться. І що її вини у цькуванні немає.

* Обговорити проблему з третіми особами (іншими батьками, вчителями) – без претензій та відстоювання своєї точки зору. Дитина може гіперболізувати або перекручувати ситуацію. І насправді в проблемі вона не жертва, а кривдник.

* Звернутись до вчителя, обговорити та стимулювати його провести відповідні виховні години з дітьми.

* Написати заяву на директора, який і має збирати і відповідну комісію, яка розглядатиме проблему, і сформує звернення до поліції.

* Не боятись звертатись до психолога:

а) до сімейного психолога – часто проблема дитини лежить у стосунках у сім’ї, вона може калькувати чиюсь роль;

б) до дитячого – особливо, якщо дитина давно є жертвою у своїй групі.

* Незалежно від дій, що будуть застосуванні у школі, сприяти підвищенню самооцінки дитини, у тому числі й через створення для неї додаткових соціальних середовищ (інші групи спілкування – наприклад, якісь секції чи гуртки).

* Переведення дитини до іншої школи/класу – це крайнім метод. Але завжди варто розуміти, що не подолання сформованої моделі поведінки жертви, призведуть до того, що дитину можуть цькувати і в інших класах.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу?

* Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.

* Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.

* Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно

. * Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістично пояснити.

* Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких беруть участь інші учні.

* Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

* Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

* Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

* Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти. Рекомендації батькам, як не допустити, щоб їхня дитина стала жертвою психологічного цькування у школі.

* Пам’ятайте: дитина не може впоратися з булінгом самостійно! Діти зазвичай не розповідають про насилля батькам, тому важливо навчитися розпізнавати ознаки булінгу.

* Щодня розмовляти з дитиною про її справи в школі. Це кілька хвилин на день про те, як і з ким дитина проводить час у школі, що відбувається дорогою додому тощо. За розмовою спостерігати за настроєм дитини. За можливості відвідувати дитину у школі, зустрічати її зі школи.

* Розвивати здорову звичку боротьби з хуліганством і нетерпимість до залякувань. Ваші діти повинні знати, що це ненормально залякувати чи стояти осторонь, коли ображають іншого. Навчити дитину просити про допомогу дорослих і не боятися розповідати про знущання. Пояснити, що вам (батькам) можна довіряти і ви допоможете у будь-якій ситуації.

* Навчити дитину правильно користуватися Інтернетом, соціальними мережами. Пояснити, що таке кібербезпека і як протистояти кіберзалякуванню. Установити ліміт часу роботи в мережі.

* Бути прикладом доброти і лідерства для своєї дитини. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню. Важливо вчити дитину робити добро і проявляти співчуття. Це запорука хороших стосунків з однолітками.

* Якщо ваша дитина вже стала жертвою шкільного булінгу, за жодних умов не можна ігнорувати чи замовчувати виявлені факти жорстокої поведінки над дитиною. Рекомендовано повідомити в усній чи письмовій формі про насилля адміністрацію навчального закладу.